picture alliance / AA | Wolfgang Schwan
"Evolution will defeat degradation, light will overcome darkness, and democracy will triumph over authoritarianism"

ECPMF

24 February 2023

No Comments

Interview with Ukrainian Journalist Kateryna Bachynska

The war started one year ago. How do you remember this day? 

As a publishing editor on television I was constantly immersed in the news flow, so I realised that the war was about to begin. However, I could not imagine that it would reach such a scale. The morning of February 24th started with explosions. I had already started preparing and packed my backpack the evening before. I had hosted what turned out to be my last broadcast and on my way home, I thought a lot about what the war could be like or how it would unfold. But even thinking through the worst case scenarios, I could not have imagined what is happening now in Ukraine. On February 24th, I woke up to the sounds of explosions and messages from friends who wrote that we needed to evacuate urgently. Nobody knew what to expect next and how events would unfold. It was scary and unclear. I vividly remember that on the morning of the 24th from a car I saw people frightened on the streets, traffic jammed, and long queues for fuel at gas stations. And for the first time in my life on the road, I saw large columns of Ukrainian military vehicles. I remember feeling like crying at that moment because it became clear that this was what everyone was so afraid of. The war had begun.

What triggered your decision to leave the country? What were the main obstacles you faced to put this plan into action?

I was in Ukraine until September. The scariest days were in February and March. During that time, we hardly left the basement because there were constant explosions: day and night. On April 2nd, there was a sense of relief and hope for liberation when Ukrainian soldiers expelled the Russian army from the Kyiv oblast. We felt immensely grateful to the Ukrainian army for defending our territory.

 

At the beginning of the war I lost my job. In march I could still manage to work remotely, but there was more and more staff reduction and finally I was let go. I was not able to work as a publishing editor anymore and started to partially work as a freelancer, but I knew that this would not remain for too long. So I began looking for programmes (for relocation) and education. The job market in the media sector in Ukraine has been and remains very difficult. TV channels were closing down, people were being laid off, and many were left without any work or income. Therefore, I decided to challenge myself and applied for the JiR Programme at ECPMF. That’s how I ended up in Leipzig, Germany.

In the ten years you have been a journalist, how has the media landscape in Ukraine changed? How has the war impacted these developments? What is your favourite Ukrainian media and why?

Over the past 10 years in Ukraine, various new techniques of collecting and presenting information have emerged, and many new media outlets have appeared: TV and radio channels, online projects, etc. Along with journalism, I have changed as well. This profession has had a great influence on me as a person. It provided me with more clarity and direction in life, different values and knowledge. However, what is a big and serious problem for Ukrainian media is the remaining influence of oligarchs and big businesses on editorial policy. This is an overall problem that affects editorial policy and information presentation in most media outlets. I really hope that after the war, this situation will change and oligarchs and businesses will not have the same level of influence on the media as they did before the war. Besides, currently most Ukrainian TV channels have joined the марафон Єдині новини” (“marathon United News”) which is a united form of broadcasting.

In one of your interviews, you say that being a journalist requires working a lot of extra hours, in which it is important not to give in to your emotions. Emotionally, journalism is a very challenging profession, even more so during the war How do you cope with that in your work?

In general, I am a rather emotional person and I am aware of how this could be a disadvantage in working with information. All information must be impartially analysed. Before the war, I had a clear understanding of the mechanisms of the workings of journalism, and when I wanted to give in to emotions, I reminded myself that the core of my work is information and verification. There are times when a journalist wants to release information as quickly as possible, relive all the adrenaline, and be the first to report something. But research and verification of accuracy are the foundation of journalism. That is exactly why emotions should be left outside of broadcasts and all the preparatory work, and why one should think rationally and rely solely on facts.

 

But I also want to talk about journalism during the war time. When there is a war in your country and everything can be taken away from you: from your identity (what you are, who you identify as, which nationality you belong to) to your very land, then you realise that you – just like the military – are both in a fight as well as in a defence. Not on the actual battlefield, but on the information front. You did not attack, but were attacked. And while in peacetime your opinion – your views as a citizen – should always remain off-camera and off-air, then in wartime, in my opinion, everyone who is now on the side of Ukraine has one common goal, an idea, that we cannot not talk about.

What form of collective memory of the war would you wish for? If there are ways to ensure it now, what could they be?

This war has given many Ukrainians the opportunity to realise their self-identity. Unfortunately, before the war, many didn’t realise this. Ukraine was just a territory where they lived. Most Ukrainians did not clearly ask themselves “Who am I? What are my roots, culture, language, and identity?” In this war, we as a nation are shaping a national idea that will unite us.

 

Before, when I travelled abroad, I often heard, “Where is Ukraine?” or “Isn’t Ukraine part of Russia?” Now there is a clear understanding of who Ukrainians are and how democracy must defeat authoritarianism in this war. Collective memory is the force that will unite future generations. And I would wish that every Ukrainian in this war would ask themselves a clear question, “Who am I? What are my origins, roots, and future?”.

Is there anything else that you would like to share or reflect on?

I am convinced that evolution will defeat degradation, light will overcome darkness, and democracy and freedom will triumph over authoritarianism and lack of freedom. Some politicians and state leaders thought that it would take Russia three days to occupy Ukraine. However it has already been a year while Ukraine remains a sovereign and independent state. Along with other democracies, Ukraine opposes usurpation, cruelty, and violence. Victory in this war will be shared, but for Ukraine to achieve it, there is a need for support and weapons. It should always be remembered that any support to our country is a contribution to the future of a world that is free and civilised. And this war is a test for most countries in the world, on whose side they stand: democracy or authoritarianism.

Kateryna Bachynska is a journalist from Kyiv, Ukraine. Since 2012, she has worked in both written and television media, covering political news. In addition to writing and reporting, Kateryna has also edited news reports and organised events and round tables on political events such as elections. In September, she came to Leipzig as part of the ECPMF Journalist-in-Residence programme.

Kateryna Bachynska

Interview conducted by Verena Podolsky and Lukas Malek. Translation by Verena Podolsky.

“Еволюція має перемогти деградацію, світло переможе темряву, а демократія — авторитаризм”

 

Катерина Бачинська – журналістка з Києва, Україна. З 2012 року працювала в друкованих та телевізійних ЗМІ, висвітлюючи політичні новини. Окрім роботи в новинній журналістиці та написання репортажів, Катерина працювала редактором та організовувала заходи та круглі столи, присвячені політичним подіям, таким як вибори. У вересні вона приїхала до Лейпцига в рамках програми ECPMF Journalist-in-Residence.

“Від початку війни я втратила свою роботу”

Оскільки я працювала на телебаченні випусковим редактором і постійно була в потоці інформації, я свідомо розуміла, що війна розпочнеться. Однак уявити, що вона досягне таких масштабів — я не могла. Ранок 24 лютого розпочався із вибухів. У мене був зібраний рюкзак ще з вечора 23-го лютого. Напередодні я провела свій останній ефір на телебаченні і повертаючись додому багато думала про те “якою може бути війна, тобто як вона відбуватиметься”. Але навіть в найгіршому сценарії я не могла уявити того, що зараз відбувається в Україні. 24-го лютого я прокинулася від звуків вибухів та повідомлень від друзів, які писали, що терміново треба евакуйовуватися. Ніхто не розумів, чого чекати далі і як розвиватимуться події. Було страшно і незрозуміло. Я чітко пам’ятаю, що зранку 24-го їхала в машині і були на вулицях перелякані люди, черги в магазини, за пальним та затори. І вперше в житті на трасі я побачила великі колони української техніки. Як сьогодні пам’ятаю, що хотілося плакати в той момент, бо прийшло чітке усвідомлення, що це те, чого всі так боялися. Розпочалася війна.

 

Я до вересня місяця була в Україні. Найстрашніші дні були у лютому та березні. Тоді ми майже весь час були в підвалі, бо постійно лунали вибухи: вдень і вночі. Днем полегшення і відчуття ще більшої свободи стало 2 квітня, коли українські військові вибили російські війська з Київської області. Тоді було відчуття неймовірної вдячності Українській армії за те, що вона відстояла свою територію. Від початку війни я втратила свою роботу і частково працювала на фрілансі, але розуміла, що так ситуація не може тривати і почала шукати для себе програми та навчання. Адже з роботою в Україні в медіа була і лишається дуже складна ситуація. Телеканали закривалися, людей скорочували і багато хто залишився без роботи та заробітку. Таким чином я для себе вирішила спробувати та подала заявку до ECPMF і потрапила до Німеччини та Лейпцига.

 

Журналістика в Україні 2012-2023

Журналістика в Україні за 10 років дуже змінилася: з’явилися нові медіа, нові програми, технології, збір та подача інформації. Разом із журналістикою змінювалася я. Професія дуже вплинула на мене як на особистість. Вона дала ще більше чіткості та орієнтирів у житті, інформації та в цінностях. Якщо ж говорити про медіаландшафт, то за останні 10 років відкривалося багато нових медіа: телеканалів, онлайн проектів, радіо. Однак — великою і серйозною проблемою українських медіа лишається вплив олігархів та великого бізнесу на редакційну політику. Це тотальна проблема, яка вирішує редакційну політику та подачу інформації в більшості ЗМІ. Дуже сподіваюся, що після війни ця ситуація зміниться і на медіаринок не буде такого впливу від олігархів та бізнесу, як був до війни. Додам, що зараз (від 24 лютого і по сьогодні) більшість українських телеканалів об’єднані в “Єдиний марафон” (це коли телеканали об’єдналися і транслюють спільний ефір). Я загалом досить емоційна людина. Але розумію, що в роботі це може нашкодити. Бо інформацію варто сприймати і аналізувати. До війни я просто дуже чітко розуміла механізми своєї роботи і коли хотілося піддатися емоціям, нагадувала собі, що контроль і перевірка інформації — це основа моєї роботи. Часом хочеться швидше подати інформацію, піддатися адреналіну і бути першим, хто про це скаже. Але перевірка і достовірність — це кити журналістики. Тому емоції таки варто лишати поза ефірами та підготовкою до них, а опиратися саме на фактаж і холодну голову. Але дуже хочу ще проговорити момент журналістики у війні. Коли в твоїй країні війна і в тебе хочуть відібрати абсолютно все: починаючи від твоєї ідентифікації (того, хто ти є, ким себе відчуваєш і до якої національності відносиш) і закінчуючи територією, яку без будь-яких підстав хочуть відібрати, то перш за все, ти громадянин, журналіст, у країні в якій триває війна. І якщо в довоєнні часи твої думки, погляди як громадянина завжди мають залишатися поза кадром, ефіром, то у воєнний час, на мою думку, у кожного, хто зараз на боці України — є спільна мета, ідея, ціль — про яку ми не можемо не говорити.

 

Війна та самоідентифікація

Ця війна дала більшості українців усвідомити свою самоідентифікацію. До війни багато хто, на жаль, цього не усвідомлював. Україна була для багатьох просто територією, на якій вони проживають. Українці у своїй більшості не ставили собі чітко питання, “хто я? яке моє коріння, культура, мова, ідентифікація?” У цій війні ми як нація формуємо національну ідею, яка нас об’єднує. Якщо раніше, коли я приїжджала за кордон, часто могла чути : “А Україна це де?” або ж “Україна — це ж частина Росії?”. То зараз є чітке розуміння, хто такі українці і чому у цій війні демократії мають перемогти авторитарні режими. Колективна пам’ять — це та сила, яка буде об’єднувати наступні покоління. І я б дуже хотіла, що у цій війні кожен українець дав собі чітке питання “хто я? і які мої витоки, коріння і майбутнє?”.

 

Я переконана, що еволюція має перемогти деградацію, світло переможе темряву, а демократія та свобода — авторитаризм і несвободу. Деякі політики та країни думали, що Росія окупує Україну за три дні, але вже рік, як Україна лишається суверенною та незалежною державою. Разом із демократіями Україна протистоїть узурпації, жорстокості та насиллю. Перемога у цій війні буде спільною, однак для того, щоб її здобути, Україна потребує підтримки та зброї. Завжди варто пам’ятати, що будь-яка допомога — це вклад у майбутнє всього цивілізованого та вільного світу. І ця війна — це перевірка більшості країн світу, на чиєму боці вони стоять: демократії чи авторитаризму?

Read news by categories:

Related news

Support

Two years of war: Support for journalists in Ukraine

Russia’s brutal invasion of Ukraine has shaken Europe and beyond. The war has led to a humanitarian catastrophe for people on the ground, and also included numerous deliberate attacks on journalists in an attempt to silence their vital reporting.

READ MORE
Support

IJ4EU rebooted: €2M in grants for cross-border journalism in Europe

The Investigative Journalism for Europe fund is back with a new and improved programme of support for watchdog reporting.

READ MORE
Support

“Journalism is a job for those who are brave enough to bear the consequences”

Armağan Kabaklı, a devoted local journalist from Turkey committed to covering environmental and policy issues, joined ECPMF’s Journalists-in-Residence Programme, after the devastating earthquakes on 6 February 2023 that destroyed 11 cities and when his investigative reporting triggered a criminal case.

READ MORE
Support

UNCOVERED Conference 2023

We are excited to announce that the latest instalment of the IJ4EU UNCOVERED Conference will take place this year from 12-13 October 2023!

READ MORE
Support

ECPMF and Amal, Berlin! Launch Workshops for Journalists in Exile in Germany

Within the framework of our ongoing “Opportunities in Exile” programme, ECPMF has coordinated a series of German language workshops for journalists and media workers in exile in Germany, together with Amal, Berlin!.

READ MORE
Support

2023 IJ4EU Impact Award Winner: Unmasking Europe’s Shadow Armies

This investigation led by Lighthouse Reports, a Dutch-based non-profit that works with newsrooms across Europe, exposes the mysterious men in masks who beat refugees at Europe’s borders.

READ MORE